Мідні труби


Над горою – сонця-золота доволі,
Під горою – листя падає поволі.
Львівська осінь для моєї, мабуть, згуби
Золоті бере кларнети,
Мідні труби.
Я не знаю, де ті труби відливали,
Може, їх старі князі колись чували,
Бо чому б їм не почути цю розмову –
Мідних труб осінню, тиху,
Теплу мову?
Сонце – очі, а повітря – повнить груди.
Я вже вірю, що князі – звичайні люди.
Я вже знаю – хтось на труби озоветься.
Чуєш голос: “Все було вже,
Все минеться…”
Бачиш – вулиці, провулочки та хати,
Де нам тільки не доводилось гуляти.
Там, де часом ми губили мрії бідні,
Чистим золотом все сплатять
Клени мідні.
Там, де листя ще лишилося зелене,
Там, де люди порубали бідні клени,
Доведуть мене до щастя чи до згуби
Золоті мої кларнети –
Мідні труби.