Деревостан


Стан Дерева – не гірший в світі стан.
Жили собі та звалися древляни.
Тому і я пишу – Деревостан,
Бо дерево через людей прогляне.
Стан Дерева – вкорінення в землі,
Стан Дерева – до світла потяг дужий,
Де хмари не пливуть, як кораблі,
А продукують зливи і калюжі.
А хто шукає надприродний шлях,
І хто не вірить в лагідність натури,
Побачить у деревах на полях
Лише бездумні і складні фігури.
І хто не любить вигляду калік –
Сумних людей, хірургами обтятих,
Не зрозуміє, як струмує сік,
Міських дерев, на листя небагатих.
Бо я не знаю, що сумнішим є
Від тих дерев, як їх почнуть пиляти.
Людина це каліцтво визнає
Як неспроможність світло затуляти.
Бо є до світла потяг і в людей,
До світла потяг, потяг… до каміння,
Бажання залишати, мов дітей,
Незмінні, вічні, неживі створіння.
Тому тополі сумно шелестять,
І вербам обтинають довгі коси
Там, де скульптури з каменю стоять,
А світло затуляють хмарочоси.